Старослов'янською мовою , яку також називають старослов'янською , слов'янською мовою, що базується насамперед на македонських (південнослов'янських) діалектах навколо Фессалонік (Фессалонік) У 9 столітті його використовували місіонери святі Кирило і Мефодій, котрі були вихідцями із Фессалонікії, для проповіді моравським слов'янам та для перекладу Біблії на слов'янську мову. Староцерковна слов’янська була першою слов’янською літературною мовою і була написана двома алфавітами, відомими як глаголиця та кирилиця (винахід глаголиці приписується св. Кирилу). Староцерковна слов'янська була легко прийнята в інших слов'янських регіонах, де з місцевими змінами вона залишалася релігійною та літературною мовою православних слов'ян протягом усього середньовіччя.
Мова, якою вона з’явилася після 12 століття у різних місцевих формах, відома як церковнослов’янська; ця мова продовжувала існувати як літургійна мова і до нашого часу. Він продовжував писатися сербами та болгарами до XIX століття і мав значний вплив на сучасні слов'янські мови, особливо на російську літературну мову, яка виросла із компромісного стилю, що включає багато церковнослов'янських елементів у рідну російську мову.
